План «Британський щит» має закрити прогалини в протиповітряній обороні Великої Британії

Велика Британія може отримати найбільше за кілька поколінь розширення наземної протиповітряної оборони. Такий план оголосила Консервативна партія. Поки консерватори в опозиції, запропонований проєкт «Британський щит» вартістю 10 млрд фунтів стерлінгів (близько 13,3 млрд доларів) залишається політичною обіцянкою, а не затвердженою державною програмою. Водночас ця пропозиція показує, наскільки серйозними є прогалини в обороні країни на тлі зростання повітряної загрози.

Якщо після наступних загальних виборів Консервативна партія повернеться до влади й ухвалить необхідні рішення щодо фінансування та закупівель, пропозиція перейде до системи оборонних закупівель Міністерства оборони Великої Британії. Інвестиції планують розподілити на десять років: перші спроможності мають з’явитися протягом першого терміну майбутнього консервативного уряду, а ширшу мережу розгорнуть згодом.

За останнє десятиліття повітряні загрози для Європи істотно змінилися. Провал спроби російських військ захопити всю територію України продемонструвал, як масштабно можна застосовувати відносно дешеві безпілотники разом із крилатими й балістичними ракетами. Нещодавні бойові дії на Близькому Сході показали, скільки коштує підтримувати складну багаторівневу ППО під тривалими атаками. Загроза вже не обмежується озброєннями великих держав: доступні невеликі дрони можна відносно легко перетворити на зброю, що дає недержавним угрупованням дешевий і потенційно масштабований засіб нападу.

Велика Британія традиційно покладалася на винищувачі, корабельну ППО, географічне положення та захист НАТО. Однак дедалі більше постає питання, чи забезпечують ці спроможності достатнє прикриття інфраструктури, яка має залишатися функціональною під час великого конфлікту.

У пресрелізі партії про це сказано прямо, але лідерка консерваторів Кемі Баденок намагалася відмежувати «Британський щит» від британського аналога ізраїльського «Залізного купола».

«Залізний купол» — один із найвідоміших елементів багаторівневої системи ППО Ізраїлю. Його розробляли насамперед для перехоплення короткодальних ракет, артилерійських снарядів і мін, що загрожують населеним районам. Згодом систему розвинули: новіші конфігурації можуть уражати також крилаті ракети й безпілотники. Важливо, що Ізраїль за розміром приблизно у дванадцять разів менший за Велику Британію, а системи «Залізного купола» прикривають лише частину потенційних загроз у критично важливих районах.

Варто згадати й американську ініціативу протиракетної оборони Golden Dome. Вона передбачає об’єднання сенсорів, перехоплювачів та інших оборонних спроможностей у масштабну систему, що має краще захищати США від різних повітряних і ракетних загроз, зокрема міжконтинентальних балістичних ракет.

В інтерв’ю BBC Баденок заявила, що Велика Британія не стикається з такою самою постійною ракетною загрозою, як Ізраїль, і тому їй не потрібне таке саме за масштабом прикриття. Натомість консерватори пропонують об’єднати вдосконалені радари, системи управління, ракети-перехоплювачі та засоби протидії безпілотникам у мережу, налаштовану на найімовірніші загрози для країни.

Велика Британія вже має частину компонентів, на які могла б спиратися така система. Есмінці Королівського флоту типу 45, коли вони доступні, забезпечують потужний далекобійний рівень ППО ракетами Sea Viper. Сухопутні війська використовують комплекс Sky Sabre з ракетами CAMM для ураження цілей на коротших дистанціях. Королівські ВПС мають бойову авіацію та засоби повітряного спостереження, а країна інтегрована в ширшу систему ППО і ПРО НАТО.

Проблема в тому, що ці спроможності не створювали для постійного щільного прикриття критичної інфраструктури. Наземний компонент ППО особливо обмежений порівняно з кількістю потенційних цілей. До того ж ці засоби мають захищати об’єкти далеко за межами Британських островів.

У Стратегічному оборонному огляді уряду за 2025 рік визнано, що характер загроз змінюється. Документ передбачає до 1 млрд фунтів нового фінансування для протиповітряної та протиракетної оборони країни й закликає вдосконалити ширшу інтегровану систему ППО і ПРО Великої Британії. «Британський щит» став би значно масштабнішим політичним зобов’язанням розширити й об’єднати наявні спроможності, а також додати нові рівні захисту від дедалі більшої загрози дронів і ракет.

Сума в 10 млрд фунтів сама по собі мало що говорить про масштаб системи. Саме від її завдань залежатиме, чи стане це значним розширенням оборони, чи лише першим внеском у набагато більшу програму.

Генерал сер Річард Барронз раніше оцінював, що початкова система такого типу може коштувати близько 80 млрд фунтів за десять років. Це показує, як швидко зростають витрати, коли йдеться вже не про захист окремих об’єктів, а про майже повне прикриття країни.

Опис загроз від Баденок радше передбачає систему, що визначатиме найважливіші для стійкості країни об’єкти інфраструктури й військові об’єкти, а потім створюватиме навколо них дедалі щільніші рівні захисту. До них можуть увійти великі авіабази, порти, енергетична інфраструктура, комунікаційні об’єкти та інші критичні вузли. Йдеться не про суцільний оборонний купол над усією країною.

Система має враховувати, що місце запуску може бути не менш важливим за саму зброю. Баденок описала сценарій, у якому противник діє в Ла-Манші й звідти запускає дрони або ракети по цілях у Великій Британії. Скорочення часу на попередження підвищило б вимоги до сенсорів і систем управління, але оборонна операція могла б початися ще до того, як зброя увійде в британський повітряний простір. Морське спостереження, розвідка, винищувачі та військово-морські сили могли б допомогти виявити або зірвати запуск до того, як противник відкриє вогонь.

Такий ширший підхід особливо важливий через те, що економіка боротьби з дронами суттєво відрізняється від протидії традиційним повітряним цілям. Якщо відповідати на дешеві дрони складними перехоплювачами вартістю сотні тисяч або мільйони доларів, під час масованої атаки це швидко стане непосильним. Тому серйозна британська система потребуватиме кількох рівнів: засоби радіоелектронної боротьби, гармати, недорогі перехоплювачі та інші комплекси протидії дронам, можливо, зокрема спрямованої енергії, мають за можливості боротися з найпростішими загрозами. Дорожчі ракети класу «земля — повітря» потрібно берегти для крилатих ракет, літаків та інших цілей, які невигідно уражати дешевшими засобами.

Ситуація навколо авіабази RAF Fairford додає ще один вимір до цієї проблеми. США нещодавно вивели з бази в Глостерширі 12 бомбардувальників B-1 на тлі повідомлень про можливу атаку, підтримувану Іраном. Американські посадовці заявили, що командири отримали нову інформацію про потенційну змову. Британська влада запевнила, що база перебуває в безпеці, а джерела у Великій Британії, за повідомленнями, сумнівалися, що Іран здатний відтворити складну операцію України проти російських авіабаз у 2025 році. Однак цей випадок показав, що навіть великий військовий об’єкт може опинитися під загрозою, якщо противник шукає нестандартні способи його ураження.

Тут доречно згадати операцію «Павутина», хоча відкритих доказів підготовки Іраном подібної операції проти Великої Британії немає. Українська атака в червні 2025 року готувалася близько 18 місяців: невеликі дрони таємно доправили вглиб Росії в контейнерах на вантажівках, а потім дистанційно запустили по військових аеродромах. Операція показала, що після розміщення відносно дешевих дронів неподалік від цілей у захисника може залишитися мало можливостей перехопити їх традиційними засобами далекобійної ППО. Саме про такий сценарій ми попереджали багато років.

Для «Британського щита» це означає, що захист авіабази на кшталт RAF Fairford не може зводитися лише до розміщення ракетних батарей. До спільного завдання оборони належатимуть фізична охорона, контррозвідка, спостереження за під’їзними шляхами, виявлення низьколітних дронів, радіоелектронна боротьба та ідентифікація підозрілої активності ще до початку атаки. Потрібна буде й укріплена інфраструктура, щоб захистити літаки, пальне, боєприпаси, командні пункти та інші важливі об’єкти від атак, які подолають зовнішні рівні оборони. Це стає дедалі важливішим: військові літаки дорожчають, а відносно дешеві безпілотні системи вже показали, що можуть загрожувати літакам на землі, не прориваючись крізь навколишню систему ППО.

Пропозиція ускладнюється й тим, що її дія має поширюватися за межі материкової частини Великої Британії. Баденок окремо згадувала захист об’єктів на Кіпрі та Фолклендських островах, що створює інші оперативні й логістичні вимоги. У Британії система захисту критичної інфраструктури може покладатися на розвинену мережу зв’язку, промислову підтримку поблизу й ширші можливості НАТО. Натомість оборона авіабази RAF Akrotiri або Фолклендських островів потребуватиме власного радіолокаційного прикриття, пускових установок, персоналу, запасів боєприпасів і систем забезпечення. Розгортання однакової архітектури в цих місцях потребуватиме значно більше ресурсів.

Подібна проблема стосується запасів боєприпасів. Україна неодноразово показувала, що складні системи ППО можуть зазнавати тривалого навантаження під час масованих ракетних і дронових атак. Водночас західним країнам було складно поповнювати запаси деяких типів високоточних боєприпасів навіть із темпом, близьким до потреб воєнного часу. Британська система, яка добре виглядає на папері, але має лише невеликий запас перехоплювачів, забезпечить набагато менший захист під час тривалої кампанії — особливо якщо противник намагатиметься виснажити оборону повторними атаками дешевих дронів.

Україна дає уроки й щодо організації такої мережі. Там дедалі важливішими стали мобільні групи ППО, розподілені сенсори, акустичні системи виявлення й цифрові застосунки, які пов’язують операторів ППО з військовими підрозділами та цивільними спостерігачами. Захисникам доводиться виявляти й відбивати атаки великої кількості дронів і ракет на значній території. Це перегукується з розподіленими мережами ППО часів Другої світової війни, коли спостерігачі, радіолокаційні оператори, диспетчери винищувачів і зенітні підрозділи обмінювалися даними для раннього попередження та координації оборони. Як і 1940 року, Великій Британії знадобиться розподілена, мобільна й адаптивна система протиповітряної оборони.

Найважливіші подробиці «Британського щита» поки не оприлюднені. Невідомо, скільки об’єктів планують захистити, які радари й у якій кількості використають, скільки буде пускових установок і перехоплювачів, а також яку частку бюджету спрямують на протидію дронам. Не визначені й витрати на навчання, технічне обслуговування, програмне забезпечення, зв’язок і поповнення запасів протягом усього строку експлуатації системи.

У пропозиції є й очевидне політичне обмеження. Консерватори пообіцяли фінансувати «Британський щит» у межах ширшого плану збільшення оборонних витрат, але ці гроші зараз не лежать на рахунку державних закупівель в очікуванні витрат. Оборонні бюджети й без того обмежені іншими дорогими програмами. Спершу консерваторам потрібно повернутися до влади, затвердити програму як офіційну потребу, а потім ухвалити рішення щодо видатків і закупівель. Навіть якщо це станеться швидко, проєктування, закупівля, інтеграція та розгортання найсучасніших компонентів триватимуть роками.

Чи вистачить 10 млрд фунтів, залежить від завдань, які майбутній уряд поставить перед системою. Якщо «Британський щит» має захищати всю країну від тривалих атак балістичними й крилатими ракетами та великою кількістю дронів, бюджет буде недостатнім — особливо з урахуванням запасів перехоплювачів і довгострокового забезпечення. Якщо ж це багаторівнева мережа для захисту визначеного переліку критичних об’єктів та військових баз, інтегрована з наявними системами Королівських ВПС, ВМС, армії та НАТО, план виглядає реалістичнішим. Однак він не розв’язав би проблему загроз високого рівня, зокрема балістичних ракет великої дальності.

Це особливо важливо з огляду на російську загрозу, що залишається однією з головних небезпек для Сполученого Королівства та її європейських союзників. З відомого наразі випливає, що «Британський щит» зосереджений передусім на безпілотниках і ракетах меншої дальності. Однак, хоча російська військова машина є технологічно застарілою, вона все ще володіє досить широким арсеналом ударних засобів, зокрема балістичними та крилатими ракетами та, за їхніми словами, гіперзвуковою зброєю. Отже, британська програма, зосереджена переважно на нижньому й середньому рівнях загроз, залишила б значну прогалину у верхньому сегменті.

Велика Британія не розглядає цю проблему ізольовано. У Європі уряди дедалі активніше беруть участь у багатонаціональних ініціативах зі зміцнення ППО і ПРО. Повернення масштабної війни між державами та досвід війни в Україні наочно показали вразливість європейської інфраструктури й збройних сил. Майже через три десятиліття після завершення холодної війни оборона від балістичних і крилатих ракет знову стала одним із ключових завдань європейської безпеки. Тому «Британський щит» слід розглядати не лише як національну програму протидії дронам і засобів ППО, а і як частину ширших європейських зусиль із відновлення багаторівневої оборони від сучасних загроз.

Досвід України та Близького Сходу свідчить, що Великій Британії навряд чи вдасться розв’язати проблему простим придбанням більшої кількості зенітних ракет. Сучасна повітряна війна дедалі більше залежить від складних мереж, які виявляють нападника, визначають тип зброї, обирають належну відповідь і дають змогу підтримувати її впродовж усього конфлікту. Така мережа має охоплювати й простір за межами повітря: загрозу може становити пускова платформа, що наближається до узбережжя, оператор дрона біля військового об’єкта або безпілотники, заздалегідь сховані всередині периметра безпеки.

Консерватори запропонували змінити пріоритети британської ППО й надали цій прогалині у спроможностях конкретну ціну та впізнавану назву. Якщо партія повернеться до влади, доведеться відповісти на складніші запитання: які об’єкти захищати, скільки рівнів оборони потрібно, який запас боєприпасів зберігати та як підтримувати систему в умовах війни.

Нещодавні побоювання щодо RAF Fairford і уроки операції «Павутина» показують, чому це завдання ускладнюється. Наступна серйозна атака на британський військовий об’єкт може бути не масштабним нальотом літаків чи видимою хвилею ракет через Ла-Манш. Це може бути поєднання далекобійної зброї, дешевих дронів, радіоелектронної боротьби та гібридних дій поблизу самої цілі. Майбутній «Британський щит» доведеться проєктувати з урахуванням цієї реальності — і його вартість відповідатиме такому завданню.

Нагадаємо, під час навчань у Перській затоці ВМС США випробовували безпілотні надводні, підводні й повітряні платформи. Про те, як робототехніка та штучний інтелект формують майбутнє війни, йдеться в матеріалі про автономні військові системи.