Як перські канати забезпечували водою міста в пустелі
На Іранському нагір’ї випадає мало опадів, і більшість із них — у горах. Звідти вода просочується під пористий ґрунт. Давні перси знайшли спосіб дістатися до неї та побудувати квітучу цивілізацію в пустелі.
На Іранському нагір’ї є близько пів мільйона вертикальних шахт — свідчення масштабного гідротехнічного проєкту, завдяки якому міста могли розвиватися в суворому кліматі. Перський математик Аль-Караджі описав цей метод у книжці «Видобування прихованих вод». Спершу досліджували місцевість у пошуках ознак води, а потім опускали в шахту шматок вовни на мотузці. Якщо він повертався вологим, копали пробні колодязі, доки не знаходили воду.
Від місця виходу, де рівень води зрівнювався з поверхнею, до материнського колодязя, де її знаходили, прокладали тунель — канат. Його ухил становив приблизно 1 метр на кілометр. Бригада з чотирьох муканні прокопувала тунель між вертикальними шахтами, розташованими приблизно за 30 метрів одна від одної. Робітники стежили за олійними лампами: вони могли попередити про нестачу кисню, подібно до ламп, якими згодом користувалися шахтарі.
Коли вода виходила на поверхню, система каналів і управління розподіляла її для поливу, громадських лазень і питних потреб. Воду також запасали на посушливі сезони. Крім того, перси вміли виробляти й зберігати лід без електрики.
Нагадаємо, китайські науковці дослідили спосіб отримання води з місячного ґрунту, доставленого місією «Chang’e-5». Водночас для його практичного застосування ще потрібно з’ясувати, скільки енергії потребує процес і які елементи необхідні для реакцій.



